27-28 листопада ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ РУХУ "ЗА ЗДОРОВУ ЦЕРКВУ"

ОПИС ЦІННОСТЕЙ РУХУ ЗА ЗДОРОВУ ЦЕРКВУ

Абсолютний авторитет Біблії
Це означає, що всі аспекти християнського життя (особистого, церковного, суспільного) звіряються з Писанням і погляд Біблії завжди переважає над людськими установленнями, традиціями або думками. Богослов'я так само повинно ґрунтуватися виключно на авторитеті Писання.
Цією цінністю ми взагалі хочемо привернути увагу та інтерес людей до вивчення Біблії і євангельського богослов’я. Часом людські традиції та церковні постанови не тільки не підтверджуються Писанням, але йдуть перечать (прямо чи не прямо) Біблії. Тому ми стверджуємо, що всі віруючі повинні керуватися вченням Біблії і що всі важливі питання, які обговорюються та вирішуються служителями на різних рівнях повинні пройти ретельне вивчення на підставі Слова Божого і лише тоді представлятися для ухвалення тих чи інших рішень.

Біблійна проповідь
Ми цінуємо роль біблійної проповіді, як одне з важливих завдань церкви «проповідувати Слово», яке має силу як приводити людей до Бога, так і вести до духовної зрілості. Біблійна проповідь повинна правдиво, актуально та зрозуміло передавати значення тексту Біблії, правильно його тлумачити і вказувати на застосовування біблійних принципів в практичному житті сучасної людини. Основним видом проповіді ми вважаємо експозиційну* проповідь (*експозиційна проповідь пояснює конкретний уривок Писання чи одну книгу Біблії уривок за уривком). Але також можуть бути дуже ефективні інші типи проповідей (такі як тематичні, текстуальні, портретні, проповіді від першої особи та інші), якщо вони ґрунтують свої твердження на авторитеті Слова Божого. Біблійній проповіді належить особлива увага у житті церкви.

Спрямованість на досягнення неспасенних та учнівство
Церква повинна будувати своє життя та служіння виходячи з Великого доручення Ісуса (Мт. 28.19-20). Воно закликає жити для досягнення неспасених та виховання їх як послідовників Христа. Для цього церква повинна бути відкритою для прийняття людей ззовні. Це спонукує церкву не ставити не біблійних бар'єрів для приходу людей до Бога, яка часто виражатися у різноманітних правилах і заборонах, які стосуються культурних аспектів, таких як зовнішній вигляд, музика, спорт, тощо.
Значну увагу церква приділяє вихованню і духовному зросту новонавернених для виховання зрілих учнів і послідовників Ісуса Христа.

Єдність у колі ортодоксії
Єдність дуже важлива для дітей Божих як для духовного зростання, так і для євангелізації. Коло ортодоксії* (коло ортодоксії* є додатковим документом, який не описує віровчення, а лише окреслює богословські рамки допустимих у Русі доктрин) уможливлює плідну співпрацю людей з різними думками. У жодному разі мова не йде про компроміс у головних питаннях віри і суті Євангелія. Різні погляди допускаються по другорядних питаннях. В той же час коло віровчення дозволяє огородити церкви від лжевчень і навіть єресі, щоб залишатися євангельською баптистською церквою в доктринах віри.

Автономність помісної церкви
Автономність не слід розглядати як ізольованість церкві від спілкування і співпраці з іншими церквам, а як можливість бути самокерованою у вирішенні всіх своїх питань. Автономність помісної церкви у всі часи належала до головних цінностей баптистського руху з моменту його зародження. Ця позиція знаходить найбільше підтвердження в Біблії, при правильному її тлумаченні. Автономність церкви означає, що над нею немає вищої влади, і над усіма церквами є одне керівництво – це Ісус Христос і Його Слово. Помісна церква бере на себе повну відповідальність за духовну і матеріальну сторони життя церкви. Це стимулює церкву і особливо її керівний орган (рада пресвітерів, братерська рада) проявляти ініціативу, бути активними і рости в пізнанні Слова, щоб вести за собою громаду. Дії 14,23

Євангельська свобода та відкритість до змін для ефективного служіння
Євангельську свободу слід розуміти не як можливість жити у гріху, а як свободу, про яку говорив ап. Павло - «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!» (Галат 5:1). Ми цінуємо свобода від легалізму і традиціоналізму. Ми не можемо у житті і служінні керуватися виключно людським законам і традиціям, якими б добрими вони не були. Це не означає, що ми заперечуємо будь-які традиції. Вони були, є і завжди будуть навіть у самих нетрадиційних церквах. Важливо, що церква може змінювати або відміняти традицію. Зміни не повинні у жодному разі зачіпати головні питання віри – тут необхідно зберігати твердість і не йти на компроміси. Але у всіх інших питаннях, які головним чином стосуються форм служінь і зовнішніх виявів віри ми можемо і повинні змінюватися, оскільки змінюються обставини, культура, менталітет людей. Нам необхідні зміни, щоб ефективніше доносити Слово Боже людям.

Прагнення служити в контексті сучасної культури
Ми розуміємо, що не гріховні елементи сучасної культури можуть бути прийнятними і можуть використовуватися для служіння. При цьому ми розуміємо, що все, що в Біблії називається гріхом, не повинно прийматися церквою і не може практикуватися.
Гріх є, був і буде частиною грішного людства і він властивий для всіх культур, всіх століть і поколінь. Але ми не вважаємо за гріх бути сучасною людиною, носити сучасний одяг, їздити на сучасній машині, використовувати сучасні комп'ютери, телефони і відео проектори. Але й, наприклад, так само не гріх використовувати сучасну музику і нові пісні для прославляння Бога і повчання.

Для чого необхідний Рух «За здорову церкву"

Ідея розвитку Руху за здорову церкву виникла досить цікаво. Обговорюючи особливості розвитку Церкви деякі пастори церков ділилася особистим баченням як можна більш ефективно розвивати служіння. Проблеми, з якими потрібно справлятися помісним церквам неабияк, примушували пасторів з різних регіонів України, шукати відповіді на питання: «Якою Господь бачить Свою Церкву у 21 столітті?». Під час таких зустрічей стало зрозуміло, що необхідне зближення, потрібно ділитися досвідом і шукати методи як посилити служіння. Тоді було запропоновано провести ряд дискусій на актуальні теми практичного служіння в церкві. У 2007 році відбулося декілька таких зустрічей з пасторами церков на базі Ірпінської Біблійної церкви. Було порушено багато питань на які хотілося отримати відповіді. Ініціативу проявили не тільки служителі Києва, але й Луцька, Рівного, Львова, Херсона, Коростеня та інших міст України. Таким чином на перші зустрічі збиралося по 20-30 чоловік. Декілька християнських місій також виявили інтерес, і долучилися до дискусії. На одній із зустрічей відбулася дискусія з керівництвом ВСЦ ЄХБ щодо доцільності розвитку Руху за здорову церкву. Всі погоджувалися: церкви переживають непростий етап у своїй історії і є цілий перелік питань, над якими варто працювати.

Було вирішено створити координаційний комітет в який увійшло 14 братів служителів. З того часу комітет провів три засідання і опрацював ряд організаційних питань щодо діяльності Руху за здорову церкву, а також брати обговорили та прияли положення про цілі та цінності Руху.

Аргументація розвитку Руху за здорову церкву

І. Необхідна переоцінка служіння в нових реаліях

Церква увійшла в новий етап свого служіння. Потенційно можливості для розвитку набагато більші ніж в радянські часи, але бачення служіння Церкви з боку служителів іноді обмежене і перспектива бачити далі не завжди захоплює служителів. Відповідальність за ввірене служіння тільки сьогодні - є певною безвідповідальністю перед новим поколінням. Як служителі церкви ми розуміємо, що Бог призначив нас саме в цей час для того, щоб діяти, аналізувати, змінюватися і змінювати. Це формує перспективу завтрашнього дня. І тому бачити, яким має бути розвиток євангельсько-баптиських церков в Україні у перспективі, залежить від особистої готовності кожного служителя долучитися до процесу переоцінки і перемін.

Жити в часи свободи і не втратити ефективності, впливати на світ – це покликання кожної помісної церкви. Як досягати цього?

Не варто витрачати сили заради просто зовнішніх перемін, необхідні глибинні духовні перетворення, які відчують євангельсько-баптиські церкви. Потрібні переміни, які приведуть до нового пробудження і посилення ролі церков ЄХБ в Україні.

ІІ. Необхідно залишатися відданими принципам Євангельського вчення

Досить важливе питання: як з часом не втратити основи? Наші попередники 100 років тому визнавали відомий принцип: «У головному – єдність, у другорядному – свобода, у всьому – любов». Це допомагало пасторам церков зберігати стосунки і розвивати служіння. І як відомо євангельська церква могла говорити своє слово навіть у непростих умовах початку 20 століття. У 21 століття ця теза має підтверджуватися постійно між тими, хто розуміє зміст головних речей і не хоче, щоб другорядні питання практики віри перетворилися на суперечливі доктрини в євангельських церквах. Адже здебільшого різність поглядів формується не в доктринальній площині, але в другорядних питаннях. Культурні, соціальні перетворення у суспільстві варто сприймати на належному рівні служителями. Але як цього досягнути? Питання залишається ще питанням.

ІІІ. Необхідно розвивати співпрацю між церквами

Міжцерковні стосунки потребують перегляду з огляду на діяльність різних євангельських об’єднань. В межах віросповідання ЄХБ ми вбачаємо можливість розвивати діалог по питаннях служіння з іншими союзами, асоціаціями, розуміючи, що є проблеми які сьогодні є актуальними для євангельсько-батиського руху в Україні загалом. Спілкування між нами може виявити наші спільні пріоритети для співпраці заради спасіння людей в Україні. Ми віримо, що добра воля, та прийняття один одного, може послужити зближенню представників євангельських церков і це відчує український народ. Ми не закликаємо до створення нових союзів, чи об’єднань. Мета Руху полягає не в поділені, вході або виході церков з існуючих об’єднань, але налагодженні діалогу і тісній співпраці задля поширення Царства Божого.

Ми не плануємо створення нового союзу чи асоціації церков, розуміючи, що створення нових структур не може сьогодні вирішити більш глобальні питання духовного життя християн в Україні. Зрозуміло, є певні проблемні питання у стосунках між церквами різних союзів на місцях. Але це право і відповідальність служителів розв’язувати такі проблеми локально. Ми вбачаємо необхідність перш за все вести діалог між служителями на всеукраїнському рівні, щоб разом Бог показував нам дорогу, якою потрібно йти далі.

Від цього, благословення отримає кожен пастор, а церкви будуть зростати і духовно і кількісно. Нам потрібен відвертий, серйозний діалог. І навіть якщо наші дискусії будуть гарячими, ми впевнені церкви від цього тільки придбають. Рух не повинен існувати заради Руху, але як допомога помісним церквам – і в цьому головна мета.

Ми не хотіли б розвивати Рух за здорову церкву в дусі критики і нетерпимості до інших. Те що потрібно було б стверджувати для нового покоління служителів - це відкритість та братерську єдність. Ми переконані, що пара церковні структури повинні базуватися на цих біблійних засадах. Щодо структур, сьогодні чути багато критики і ми всі в пошуках нових пропозицій. Відомо що системні перетворення завжди проходили непросто. Наша мета не розвалити, але зміцнити. І навіть якщо мова буде йти про певні зауваження варто сприймати їх як прагнення покращити і розвинути.

З огляду на суспільно-політичні, чи суспільно - релігійні процеси, багато служителів розуміють необхідність підтверджувати важливість стосунків в існуючих обєднаннях, визначитися у ставленні до інших євангельських об’єднань. Але у нових реаліях є місце змінам формату цих стосунків. Умови свободи дають можливість стояти ближче один до одного. Не потрібно розцінювати це як невірність і сепаратизм, скоріше приймати як пошук нових форм інтеграції служителів. Навіть якщо це не досконалі починання – про них варто говорити і практикувати.

Визнаючи автономію кожної церкви, ми віримо, що служителі все ж таки мають прагнути до спільності і єдності між собою. Це принцип Ісуса Христа для Своїх учнів. Ізольованість і амбіційність стають серйозною перешкодою розвитку ефективного служіння. Саме пастори церков покликані показати приклад духовної висоти через відкритість і інтеграцію в служінні.

ІV. Необхідна ефективна допомога для служителів церков

З біблійної точки зору, церкви покликані продовжувати впливати на суспільство.

Тактика «оборони» в часи свободи не типова для євангельських церков. Євангеліє в «окопах», перетворює церкву і сектантську групу, яка не відповідає на потреби суспільства. Така церква перестає розуміти сутність гострих питань суспільного життя, перестає сприймати культурні особливості, втрачає інтерес до процесів які переживає нація. Врешті решт, така віддаленість приводить до повної ізольованості. Місіонерський дух вгасає. Святість представляється як відокремленість, але без посвячення у служінні людям серед яких ми живемо. Це - анти євангельський підхід. З цієї причини існує серйозна загроза у церквах ЄХБ відмовитися і не використати час великих можливостей у свободі яку ми маємо. Зосередженість на собі позбавляє церкву будь-якого розвитку.

На жаль ця закономірність стала «нормою» життя деяких церков. За це в першу чергу відповідальність несуть служителі церков. Невміння, а іноді відверте небажання служителів працювати з молоддю, інтелігенцією, іншими соціальними категоріями заводить церкву у стан ізоляції. І це привід для відвертої розмови. Хотілося б щоб вона відбувалася на належному духовному рівні, коли можна не просто почути позиції, але просунутися далі намітивши серйозні кроки виходу церков із такого стану. У новоутворених церквах не завжди знаходиться бачення для росту і розвитку. Велика частина із них зупинилися на кількості 15 -20 членів і далі не зростає.

Нам необхідно акумулювати потенціал і допомогти тим служителям, які розчаровані і готові піти з служіння. Це не просте завдання, але воно на часі. На жаль, молоді служителі іноді не виявляють зацікавленості у тому, щоб розвиватися і мати духовну кваліфікацію.

Ми віримо, що Рух за здорову церкву має реагувати на ці питання відверто і на основі Святого Писання. У планах проведення круглих столів, лідерських семінарів та конференцій, де можливо більш детально зупинитися на цій проблематиці. Ділитися досвідом і практично допомогти церквам, які зупинилися – в цьому може бути кожен служитель якому не байдуже життя інших. Ми вважали б за доцільне створити ресурсну базу для розвитку ефективних служінь у різних напрямках. Долучати пасторів церков до наставництва та допомоги тим, кому це вкрай потрібно.

V. Служителі стоять перед викликом сучасності

Зважитися на реформи, погодитися на переміни – це не просте рішення. Але особливості часу вимагають від нас вчасного реагування і адекватного служіння нашому поколінню.

Нам потрібна не просто ще одна програма, чи проект. Ми розуміємо що не всяка активність є виконанням Божої волі. Наші духовні зусилля мають фокусуватися на головних пріоритетах.

Церква відповідає своєму призначенню тільки тоді, коли здатна залишатися в Його планах, незалежно від часу, економічних, політичних та культурних умов.

Щоб ефективною стала кожна помісна церква – в цьому мета Руху за здорову церкву. Відкритість, спілкування, допомога, пошук і послідовне впровадження відкритого Богом, допоможуть нам краще реалізувати Велике Доручення у 21 столітті.

пастор Валерій Антонюк,

виконавчий секретар ВСЦ ЄХБ

Презентація руху "За здорову церкву"

У четвер, 18 вересня, відбулася анонсована презентація руху«За здорову церкву». На запрошення організаторів відгукнулися служителі не лише ВСЦ ЄХБ, а й інших баптистських та місійних об'єднаннь, які сповідують те ж вчення. Основна мета презентації— представити широкому колу служителів та християнським масмедіа головні цілі та цінності руху, передати бачення необхідних змін для ефективного служіння євангельсько-баптистських церков в сучасних умовах. Головним біблійним гаслом зустрічі, яку розпочав пастор Микола Пономарьов (Київ) стали слова апостола Павла зпершого листа коринтській церкві «… завжди відзначайтеся у Господнім ділі» (15,58). Павлове «відзначайтеся» передає ідею перевиконання вимог, найбільшого завзяття запалу, ідею того, щоб перестаратися, переповнити, перелитися через край. І все це заради служіння, заради виконання головного «діла» –поширення звістки про Спасителя Ісуса Христа «до краю землі». Це прагнення власне і стало рушійною силою для служителів, які об'єдналися для спільної діяльності. Мета руху не полягає у створенні нової інституції (об'єднання, асоціації), але – в проголошенні біблійного портрету церкви, яка презентна в сучасному суспільстві та ефективно використовує всі його можливі засоби для проголошення Доброї Новини.

Власне про це і звучало у виступі пастора Костянтина Гончарова (Ірпінь), коли він представляв цінності «Руху», серед яких відзначу наступні:

- Біблійна проповідь повинна правдиво, актуально та зрозуміло передавати значення тексту Біблії, правильно його тлумачити і вказувати на застосовування біблійних принципів упрактичному житті сучасної людини.

- Церква повинна бути відкритою для прийняття людей із зовні. Це спонукує церкву не ставити небіблійних бар'єрів для приходу людей до Бога, які часто виражаються у різноманітних правилах і заборонах, що стосуються культурних аспектів:зовнішній вигляд, музика, спорт, тощо.

- Важливим є те, що церква може змінювати або відміняти традицію. Зміни не повинні у жодному випадкуторкатись головних питанньвіри – необхідно зберігати твердість і не йти на компроміси. Але у всіх інших питаннях, які головним чином стосуються форм служінь і зовнішніх проявів віри ми можемо і повинні змінюватися, оскільки змінюються обставини, культура, менталітет людей.

- Церква повинна служити в контексті сучасної культури, використовуючи ту її частину для благовістя, яка не є гріховною.

Безперечно, презентація цілей, цінностей та баченнявикликали живу дискусію, у якій звучали і побоюваннящодо подібного руху, і застереження щодо поспішності, і прагнення інституалізувати рух, перевівши його на організаційно-бюрократичні рейки. Але варто відзначити підтримку та живу зацікавленість рухом багатьох пасторів та місіонерів. Це звучало як у виступах, так і протягомспілкування під час фуршету.

Підсумком зустрічі можна назвати слова пасторів: рух відбувся, він є, він уже народжений у серцях, об'єднаних спільним болем та прагненням звершувати Боже діло з «відзнакою». Знаковою була репліка одного з керівників представництва зарубіжної місії: «Я дуже радий, що це – ваш рух, а не американський, не привнесений із зовні».

Від імені Робочої групи Руху

пастор Микола Романюк,

Ірпінська Біблійна Церква

«Его Величество» – ТРАДИЦИЯ

Хотим мы того или нет, но каждому из нас приходится иметь дело с вопросами об отношении к традиции. Этот вопрос часто возникает, когда сталкиваются интересы разных поколений, так называемый вопрос  «отцов и детей». Когда мы переезжаем на другое место жительства, нам приходится знакомиться с традициями, чтобы знать, как вести себя на новом месте. Из-за вопроса о традиции всегда были споры, недопонимания и иногда даже войны. Собственно, даже Реформация, начатая Мартином Лютером и поддержанная другими реформаторами, затронула, главным образом, вопрос Традиции. И, если мы внимательно посмотрим на историю человечества, то найдем во всех веках и во всех народах  формирование традиции, уклада жизни человека и людей, ставящих под сомнение ее право на существование.

Что такое традиция? Хороша она или плоха? Помогает она жить людям или стоит преградой к счастью? Какие традиции стоит хранить и защищать, а против которых нужно бороться?

Сегодня для нас это не теоретический вопрос об отдаленной реальности. Это то, с чем сегодня люди практически сталкиваются каждый день. Особенно служителям церкви, совершающим служение в современных условиях, на изломе эпох и смене тысячелетий, нередко приходится делать выбор между старым и новым. Но всегда ли старое хуже нового? Всегда ли новое означает изменение к худшему?

Цель данной статьи -  дать Библейски обоснованный анализ вопросу о традиции и показать основные принципы отношения к традиции, которые, я надеюсь, помогут снять напряжение между непонимающими друг друга сторонами и открыть дверь для конструктивного диалога между сторонами, занимающими противоположные позиции. А взаимное понимание поможет нашим церквям совершать служение более эффективно и с большим благословением. 

В русской Библии слово «традиция» переведено как «предание». Греческое слово «традиция» («парадосис») означает - «то, что передается от одного к другому».  Нельзя сказать однозначно, что традиция всегда хороша или наоборот, так как в Писании это слово употребляется как в положительном, так и в отрицательном смысле.

В положительном смысле слово «традиция» употребляется всегда, когда говорится о передаче учения Иисуса Христа Его учениками или очевидцами Его дел и учения (1Кор. 11:2, 23; 2Фес. 2:15; 3:6; 1Тим.6:20). В этом смысле традиция (учение И.Х.) передается как Слово Божие со властию Бога, обязательное для исполнения всеми верующими. Это то Слово Божие, которое под руководством Духа Святого, нашло подтверждение церковью как боговдухновенное Писание, и которое сегодня мы называем Новым Заветом, а вместе с Ветхим Заветом, Библией. Не все письма, книги или евангелия, претендующие на авторитетность, были признаны ранней церковью как богодухновенные, а только 66 книг. Список 39 книг Ветхого Завета был окончательно утвержден иудейскими старейшинами в конце первого века н.э., хотя в дни Иисуса Христа уже существовал этот список книг, который всеми принимался как Священные Писания, в авторитетности которых подавляющее большинство верующих не сомневались. 27 книг Нового Завета были окончательно утверждены на Карфагенском соборе в 397 н.э.  Мы, как верующие евангельского направления, делаем ударение на том, что только 66 канонических книг Библии могут признаваться как богодухновенным Писанием, Словом Божиим, абсолютно авторитетным и достаточным для спасения людей и духовного возрастания в вере. Все остальные книги, устные предания, установления, - второстепенные и могут быть только полезным чтением, если не противоречат Библии.

 Попытки поставить чьи-то постановления выше или наравне со Словом Божьим осуждал сам Иисус Христос и называл их «преданием вашим» или «учениями и заповедями человеческими» (Мф. 15, Мк. 7). А тех, кто это делал, Он называл лицемерами. Апостол Павел также осуждал учения, противоречащие учению Христа, и называл их «преданиями человеческими». 

 В чем удобство традиции? Езда по лыжне. Традиция может быть хорошим и полезным делом. Кому приходилось ездить на лыжах, знают, что намного удобней ехать по уже наезженной лыжне, чем по месту, где еще никто не ходил на лыжах раньше. Проблема возникает только в случае, если проторенная лыжня ведет не туда, куда нужно ехать. Съехать с колеи, тем более на скорости, очень не просто. Так часто бывает и в жизни. Народ идет тем путем, который он с молоком матери впитал от своих родителей, бабушек, дедушек и не задумывается о том, правильно это или нет. Закостенелость в мировозрении и образе жизни своих предков - сегодня самая первая причина равнодушия людей к Евангелию, в том, чтобы стать на новый путь следования за Богом.

Как же знать, когда приветствовать традицию, а когда остерегаться? Хорошо сформулировал ответ на этот вопрос известный специалист по истории церкви польского происхождения, Ярослав Пеликан: «Традиция – это живая вера умерших; традиционализм – это мертвая вера живых» (Христианская традиция, История развития доктрин. Чикагский Университет, 1971., стр. 9). Те традиции, которые приводят людей к возрождению свыше и личному живому общению с Богом, должны стать примером для подражания.

Когда же традиция становится проблемой и традиционализмом, стоящим преградой людям на пути к Богу?

 Ниже хочу привести принципы, вытекающие из мест Св. Писания, упомянутых выше в этой статье. Надеюсь, они помогут читателям в определении своих собственных взглядов на тот или иной вопрос, и станут своеобразной «измерительной шкалой» для определения их годности.

Итак, когда традиция становится проблемой.

 1)     Когда делается ударение на внешнюю форму, а не на сущность. Христос всегда хотел обратить внимание слушателей на главное, на то, что способно изменить их жизнь. Удивительно, как люди склонны все превратить в бездушную форму. Например, когда Христос умыл ноги ученикам, он подал урок смирения и служения друг другу. Но из этого некоторые сделали обряд омовения ног, не разумея, что сегодня служение друг другу в смирении выражается по-другому.

 2)     Когда за формой не стоит верование, подкрепленное Словом Божиим. Традиция должна подлежать тестированию Библией. Если в Библии нет указания по какому-либо вопросу для обязательного исполнения, то мы имеем свободу действовать,  в соответствии с библейскими принципами, сохраняя единство и любовь. Например, Библия не дает указание о том, сколько должно быть служений на неделе, и как долго они должны длиться, какой формы должна быть кафедра и из какого материала сделана. Нужно не только знать значение какого-то обряда, но и убедиться, что он не противоречит учению и принципам Библии. Например, в православии духовенство может дать объяснение любым обрядам своей церкви (что конечо не скажешь о мирянах), но большинство из них основано не на Библии, а на человеческой традиции, часто противоречащей Писанию. Вы будете удивлены, когда начнете сверять традиции церквей нашего братства с Библией. Некоторые из них вы также не найдете в Библии.

 3)     Когда форма (традиция) навязывается всем обязательно. Есть традиции, которые напрямую не имеют основания в Библии, но они нравятся определенному кругу людей. Предположим, что это им даже помогает духовно расти. Но эта традиция становится проблемой, когда она навязывается другим, как абсолютно обязательная, как будто это повеление самого Господа. Например, пост перед каждым хлебопреломлением свято чтится некоторыми христианами из поколения в поколение, но некоторые считают, что это обязательно для всех, и если ты этого не делаешь, ты уже не такой духовный как они. Хотя для кого-то это и хорошая практика, все же она не является Божией заповедью и потому не может навязываться всем для обязательного исполнения.

 4)     Когда обряд становится дороже и ценнее человека, ради которого он делается. Удивительно, как много людей ссорятся из-за второстепенных вещей (цвет стен в церкви, количество проповедников на служении и.т.д.), но при этом забывают о главном, о любви к ближнему, о помощи в духовном росте и милосердии. Христос исцелял людей в субботу для того, чтобы показать, что человек дороже обряда или традиции.

 5)     Когда традицию нельзя изменить или отменить. И, наконец, последний тест. Чтобы узнать, является ли для вас какая-то традиция проблемой, попробуйте ее изменить или отменить. Не нужно отменять что-то просто для експеримента, но только то, что действительно на данный момент тормозит развитие вашей церкви. Но и в этом случае, если это принесет в вашу церковь слишком большие огорчения или разделение, не следует делать «революцию». Сначала церковь нужно к этому подготовить. Но, по крайней мере, для себя вы будете знать, где «зарыт корень» проблемы.  Блаженна церковь, которая проявляет гибкость во второстепенных вопросах, но стоит непоколебима в главных вопросах веры.

 Почему сегодня мы возвращаемся к базовым аспектам нашего учения, казалось бы, хорошо всем знакомым вещам: канону Библии, авторитетности Писания, роли традиции? Еще в период Реформации об этом было много сказано, написано и, казалось бы, четко сформулировано? Оказывается, на практике не все так гладко.

Оказывается, вопрос традиции стоит не только между историческими церквями: православием, католицизмом и протестантами. С проблемой традиции приходится сталкиваться не только новообращенным в своих семьях, которые считают их предателями отеческих традиций и веры, но, как это ни удивительно,  этот вопрос часто возникает в самой среде евангельских церквей. Сколько сегодня напряжения и непонимания возникает между служителями, особенно между молодыми и пожилыми? Сколько людей, получивших богословское образование, сегодня не могут вернуться в свои церкви из-за того, что их там уже не принимают. Не лицемерие ли это, когда некоторые общаются без проблем с зарубежными братьями и сестрами, несмотря на разногласия, но не принимают своих христиан, украинцев, придерживающихся таких же взглядов?

С годами проблема не уменьшается и, если не обратить должного внимания к ней сейчас, она заставит нас это сделать в недалеком будущем, но уже с более тяжелыми последствиями. 

Во-первых, нужно не закрывать глаза на то, что проблема существует. Но существование проблемы не значит, что все безнадежно, как уже есть мнение у некоторых пессимистически настроеных служителей.

Во-вторых, нужно понять, что мы не в противоположных лагерях, воюющих друг с другом, а вместе на стороне Господа и брань наша против духов злобы поднебесной (Еф. 6:12). Для этого нам нужно очертить круг «ортодоксии», вероучения и практики, который бы объединял нас, как верующих братства евангельских христиан-баптистов, входя  в  который,  мы можем приветствовать друг друга от чистого сердца, как братья и сестры. Это поможет нам совершать служение вместе, несмотря на второстепенные разногласия.

В-третьих, очевидно, что новое молодое поколение отличается тем, что оно воспитывается в новых условиях свободы и не удовлетворяется только вопросом  «что», но еще хочет знать ответ на вопрос «почему». Поэтому, чтобы нам иметь уважение молодежи и чтобы повести их за собой в правильном направлении, нужно быть готовыми с терпением давать библейски обоснованые, логически разумные ответы на вопрос: « Почему нужно делать так, а не иначе?»

 Пусть же вопрос истинного единства в Духе Божием и братская любовь во Христе Иисусе не оставит равнодушными никого, а особенно тех, на кого Господь возложил ответственность в  Своей церкви.

Константин Гончаров

 старший пастор Ирпенской Библейской Церкви

Зустріч робочої групи

3 квітня у малому залі «Дому Євангелія» м. Київ, відбулася планована зустріч координаційної ради руху «За здорову церкву». У ході зустрічі було завершено обговорення цінностей руху та вибір відповідального координатора та спів координаторів.

Ось сім цінностей руху «За здорову церкву»:

• Абсолютний авторитет Біблії
• Актуальна та зрозуміла біблійна проповідь
• Спрямованість на досягнення неспасенних та учнівство
• Єдність у колі віровчення
• Автономність помісної церкви
• Євангельська свобода та відкритість до змін для ефективного служіння
• Прагнення служити в контексті сучасної культури

Відповідальним координатором руху обраний Костянтин Гончаров, а Валерій Антонюк та Микола Пономарьов – спів координаторами.

Також членами робочої групи була обговорена тематика першої лідерської зустрічі, яка орієнтовно відбудеться 11 і 12 вересня 2008 року. Запропоновано дві головні теми зустрічі, які сьогодні зберігають свою актуальність. Це – соціальне служіння церков та вивчення євангельських ознак здорової церкви разом з аналізом сучасного стану церков. Лідерська зустріч розрахована на пасторів та лідерські команди.

Секретар координаційної ради

Микола Романюк